Оля, 43 - 6 октября 2008 12:57

Двері квартири зачинились … зникли домашні турботи, речі, до яких просто не хотілось повертатись…Вона просто крокувала широкими стежками улюбленого парку, йшла не оглядаючись … і в цю мить, саме в цей час, навіть не свідомо, вона побачила, зустріла Сонце. Вона ніжилася в його променях і закохано йому посміхалась. Присіла… В мить перед очима пробігло все її життя – радості, усмішки, страждання та біль, зустрічі та розлуки … Сонце швидко перегортало сторінки, не давало можливості довго зупинятись … Воно то ховалось за хмаринки, то виринало… Його промені швидко висушували сльози виснаженої душі дівчини… цілували її обличчя, зігрівали теплом, ніжно обіймали … В ці хвилини вона жила у світі, який манив своєю красою, простотою, відвертістю, ніжністю … лиш де де-не-де деякі епізоди з її минулого життя перепліталися чи повторювалися знову … Вона не знала як … але Сонце зіграло з нею у гру … продемонструвало історію двох хмаринок … які не знаю де, які не знаю як, зійшлись у словах, в думці і завжди тримались поруч … Час біг швидко … Вона таємничо усміхнулась і рушила далі, маленькими кроками до своєї наступної сторінки життя …

[B]Все, що робить людину хоч на йоту щасливішою не просто має право на існування, це все - справжній подарунок долі.[/B]

• 
• 
•