Оля, 43 - 19 сентября 2008 00:14

Дивно так? Я сьогодні написав оповідання і там звучить питання "Про сенс життя"? Хто ти? Чому твої думки синхронні із моїми відчуттями? Не знаєш! І я не знаю! Присв’ячую це оповідання для Олі, яка є ангелом, що лікує душі людей
.....[B]ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008[/B]
.....Шух! Шух! Коса дзвенить дивним голосом і трава лягає рівним покосом на одну сторону. Я обережно роблю замах і в пам’яті спливають дивні відчуття із минулих поколінь. Тонка і гостра коса налітає на камінець і пронизливо-дзвінко кричить у мої вуха. Я завмираю, бо дуже шаную цю косу, оскільки, дісталась мені від мого прадіда. Дід дарував косу мені на 96-тому році свого життя і вінчував мені: «Щоб рід мій не перевівся, щоб діти шанували батьків своїх, щоб боронив землю свою від ворогів-бусурманів». Прадід вінчуючи робить в кінці зізнання, що косу йому дарував його дід. Скільки ж років має ця коса? Не знаю! Знаю, лишень, що косу беру лишень, щоб косити траву біля свого будинку. Ніколи не беру її, щоб косити будяки, бадилля від картоплі, чи грубі стебла кукурудзи. Від каменю, який віками ковзав по її поверхні вона стала вузькою і утворився на її поверхні дивний прогин від рук моїх пращурів.
.....Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
.....Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дирявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не нарушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Анрію!». А як звати вас пане добродію? Степан? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
.....Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
.....Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
***
[I]P.S. Вибачаюсь за помилки, оскільки, оповідання щойно написав![/I]